А.О. Юдінкова, І.А. Юдінкова,
викладачі української
мови та літератури
Токмацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №6
Токмацької міської ради в Запорізькій області
Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову
Л.Костенко
Національно-патріотичне виховання на уроках української мови
Сьогодні, у
час, коли Україна стікає кров’ю, а належність людини до певної країни повністю
нівелюється, виховання справжнього патріота набуває особливо важливого
значення. Адже, виховуючи в учнів любов до Батьківщини, ми тим самим формуємо
гідне майбутнє нашої країни. Патріотичне
виховання сьогодні – провідне завдання, яке постає перед учителями сучасної
школи.
Урок
української мови є одним із найважливіших засобів національно-патріотичного
виховання. Це важлива сфера впливу на національну свідомість молоді. Саме на
уроках української мови та літератури формується духовно багата мовна особистість.
Відверто
кажучи, сам урок рідної мови – це, по суті, і є національно-патріотичним
вихованням, а завдання вчителя-словесника полягає лише в тому, щоб учні це
усвідомлювали.
У процесі
роботи вчитель повинен шукати шляхи та засоби глибокого засвоєння шкільної
програми, які б переплітались із формуванням в учнів духовного світу і цілісних
світоглядних уявлень.
Національно-патріотичному вихованню, в першу
чергу, сприяють слова ввічливості, з
якими вчитель розпочинає урок та протягом усього часу спілкування звертається
до вихованців. Дібрані звертання (імена та загальні слова-звернення) мають
стояти у відповідній типовій для української мови кличній формі відповідно до
числа: Артеме, Ілле, Костянтине, Семене, Альоно, Дар’є, друже, учні тощо.
Українська мова багата і оригінальними власне українськими вигуками, тому для
передачі емоційного стану (Жах! Отакої! Овва! Боже мій!), волевиявлення
(Годі! Геть!) чи, вживаючи фрази мовного етикету (Добридень! Бувайте!
Перепрошую!), відповідно до ситуації спілкування, все ж таки доцільно
використовувати власне українські відповідники. Тут варто перш за все вчителеві
бути прикладом, а учні згодом, підсвідомо, сприйматимуть це як норму.
Не
останню роль у національно-патріотичному вихованні відіграють ретельно дібрані до
уроку епіграфи, які слугують певним лейтмотивом усього заняття:
«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні
бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ
століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу» (Ліна
Костенко).
«Мова – це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність
нашої свідомості» (Іван Огієнко).
«Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки
слова, їх сполучення та видозміни, але й безліч понять, поглядів на речі,
велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку і філософію мови...» (Костянтин Ушинський).
Саме на
одному, але влучному епіграфі, можна побудувати виховну мету уроку, яка буде
пробуджувати патріотичну свідомість учнів.
Важливу роль у
проведенні успішного уроку відіграє настрій, з яким учитель і діти розпочнуть
заняття. Тому, окрім звичних «відкрили зошити і записали число та класна
робота», на початку уроку можна повідомити дітям про роль сьогоднішньої дати в
історії України чи світу, сповістити, хто з великих або маловідомих, але
вагомих, українських діячів народився у цей день. Також повідомлення можна
пов’язати з сьогоденням та вказати, яка професійна спільнота святкує своє
фахове свято, таким чином діти будуть усвідомлювати всю значимість тієї чи тієї
дати та розширювати свій кругозір.
За можливості
вчитель-словесник може створювати та проводити творчі уроки (у позаурочний час
або на факультативах) присвячені визначним датам нашої історії: 9 Листопада –
День української мови та писемності, 21 лютого – Міжнародний день рідної мови,
Шевченківські дні – 9-10 Березня тощо. На цих заняттях треба піднімати не
тільки питання важливості святкування, а й виховувати відчуття безпосередньої
причетності до події в кожного учня.
На творчих
уроках важливо донести до школярів конкретні історичні умови, які посприяли
створенню того чи того свята, а й акцентувати увагу на культурі мовлення, відновлювати
втрачені через багатовіковий лінгвоцид правильні українські лексичні
словосполучення та слова. Кращому засвоєнню мовних конструкцій сприятиме ігрова
форма, наприклад, гра «Неправильно – правильно», завданням якої є віднайти та
виправити лексичну або граматичну помилку. Тут у нагоді словеснику стане
довідник з українського слововживання Марії Волощак «Неправильно-правильно».
Гарно висвітлено питання культури мовлення також у підручниках 5, 6 та 7 класів
О.В. Заболотного та В.В. Заболотного. У кінці кожної теми висвітлені групи
лексичних та граматичних помилок та подані їх правильні українські
відповідники.
Велике
значення на уроках української мови (особливо в 5-9 класах) має послідовне й
системне вивчення слів-символів, у яких закарбовано культурний досвід минулих
поколінь: вишиваний рушник, вишиванка,
вінок, калина, кладка, криниця, лелека,
писанка, пісня,
пшениця, солов’ї, степ, чорнобривці тощо. Саме
вони сприяють формуванню національної картини світу наших учнів, закорінюють
нові покоління в ґрунт духовності.
Дуже важливо постійно поповнювати лексичний
запас учнів. Цьому сприяють різні форми роботи, серед яких чільне місце
займають словникові та класичні диктанти. Ця форма роботи сприяє не тільки
вивченню орфограм, а й збагаченню мови й духовного багатства учнів, адже
паралельно проводиться й лексична робота, де пояснюється значення всіх слів. Підібраний
текстовий матеріал має відображати загальнолюдські духовні цінності, допомагати
вчитися пізнавати національне світосприймання, ментальність українського народу.
Тут актуальна народознавча основа текстів, тому важливо добирати тексти з праць
відомих народознавців, використовувати легенди, перекази, казки – зразки
високохудожнього слова. Такій меті підпорядкований, наприклад, збірник
диктантів для 5-11 класів Г.Р. Корицької, який стане у нагоді на будь-якому
уроці. Авторка подає різні види диктантів: вибірково-розподільні, попереджувальні,
пояснювальні, коментовані, зорово-слухові, диктанти з обґрунтуванням тощо.
Кожен вид розвиває в учнів не тільки почуття поваги та любові до держави, а й
пам'ять, уважність та орфографічну вправність.
Важливу роль у формуванні учня як свідомого
громадянина чільне місце посідають орфоепічні хвилинки, які можна проводити на
початку уроку або як різновид фізкультхвилинки у 5 класі. Саме правильне
наголошування слів не тільки заохочуватиме школяра до усебічного розвитку знань
з лінгвістики, а й тренуватиме пам'ять, спостережливість та увагу, особливо
якщо наголос у слові в українській мові відрізняється від російської.
Наприклад: бе'сіда, Букови'на, верба', ві'льха, граблі', дочка', дро'ва,
зимі'вни'к, ко'лос, коро'мисло, кропива', о'пріч, о'таман, те'ре'н,
украї'нський, у'смі'шка, Ма'рко, Левко'.
Для розширення лексикону учня, а також краси
та невимушеності його мовлення можна впровадити низку скоромовок: летіла
лелека, заклекотіла до лелеченят; коваль кулю кував, кував та й
перековував; пиляв Пилип поліна з лип, притупив пилку Пилип; дзижчить над житом
жвавий жук, бо жовтий він вдягнув кожух.
Пріоритетним завданням словесника також має
бути руйнування стереотипу неповноцінності української мови, який упродовж
попередніх поколінь з різних ідеологічних причин насаджувався в свідомості
українців: «У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у
нас це фактор відчуження. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у
нашій власній державі. Ми вже як нацменшина…. Я ж не можу кроку ступити, скрізь
привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше. Бо в самій
природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною
мовою, а на неї озираються» (Л.
Костенко «Записки українського самашедшего»).
Саме тому
важливо кожного уроку ненав’язливо та тонко наголошувати на спілкуванні рідною
мовою, як на чомусь звичайному, нормальному та такому, що не викликає подиву чи
косих поглядів.
Аби учні сприймали українську мову як сучасну,
варто застосовувати нові, зовсім невідомі для учнів слова суто українського
походження, на кшталт: кецик, вайло, лайдак, проциндрити, лилик, оказія, галяретка, бамбетель
тощо. Практика показує, що такого роду слова привертають увагу учнів,
зацікавлюють їх до вивчення нової української лексики.
Захоплення у школярів викликають і колоритні
українські фразеологізми: баглаї напали (стало ліньки), бити байдики (нічого
не робити, лінуватися), жижки трусяться (стало страшно), завертай
голоблі (відмовляти у чомусь), замилювати очі (брехати), лупити
очі (дуже здивуватися), скочити в гречку (зрадити чоловіка чи
дружину) та багато інших.
Також треба
широко й систематично демонструвати повнокровність і спроможність нашої мови в
усіх сферах життя, тобто показати її практичну значущість. Для реалізації цього
завдання слід добирати дидактичний матеріал різних тематичних груп: мистецтво, дозвілля, техніка, Інтернет,
салон краси, одяг, здоров’я, спорт, наука, кулінарія, офіс, транспорт тощо.
Використання сучасних текстів на уроках дає розуміння учням, що українська мова
– не мова наших предків, а наше сучасне та майбутнє.
Тут у нагоді
стане україномовне телебачення та радіомовлення, ЗМІ та суто українські сайти в
мережі Інтернет. Варто наголошувати на красі мовлення тих чи тих телеведучих,
обговорювати з дітьми мовні огріхи, що трапляються під час телетрансляції та
аналізувати їх з класом. На пошукові помилок у мові дикторів, ведучих чи описки
у рекламних заголовках можна будувати цікаві лінгвомарафони, результати яких
освітлювати не лише на уроці з вчителем, а й у соцмережах, якими так активно
послуговується молодь. Таким чином у марафон з виправлення мовних недоліків та
вдосконалення власного мовлення будуть залучені не тільки учні конкретного
класу, а й їх друзі, батьки та просто випадкові користувачі соцмережі.
А з метою
закріплення знань, умінь і навичок, здобутих протягом уроку чи кількох, учням
варто дати на виконання творче домашнє завдання (індивідуальне, групове чи
колективне (метод проектів)). Наприклад, записати шестеро-семеро речень повчального
змісту, використовуючи дієприслівники (тут може бути будь-яка частина мови) з часткою
не. Розмістити їх на власній сторінці в одній із соціальних мереж. Обговорити
такі речення-поради, які склали ваші однокласники. Також, з метою заохочення та
популяризації української мови та її культури можна давати домашнє завдання,
застосовуючи хмарні технології: створювати завдання-ребуси, пазли, карти знань
тощо, які учні роблять і одразу отримують бали за виконання.
На уроках
мовленнєвого розвитку, особливо коли тема стосується стилів та видів мовлення,
або таких видів контролю як читання вголос та мовчки, доречно використовувати
фрагменти публіцистичних текстів з всеукраїнських шанованих періодичних видань,
таких як «Дзеркало тижня», «День», «Україна молода» та інших.
Порушена
проблема спроможності української мови на сучасному етапі розвитку держави дуже
важлива для формування мовної особистості, тому доцільно широко
використовувати, крім класичного, ще й цікавий дидактичний матеріал із
сучасного життя для опанування мовних явищ.
Отож, «мова є
своєрідним генетичним кодом нації, складовою частиною й засобом творення
національної культури. Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється
в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова – це найясніший вираз
нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного Я …» (І. Огієнко).
Оволодіння
повноцінною (а не побутовою чи діловою) українською мовою має стати «етичним
імперативом кожного громадянина Української держави». Тому найголовнішим
завданням на сьогодні є «відродження й подальший розвиток української мови на
всьому терені України, формування мовної особистості як гаранта збереження й
подальшого розвитку національної культури та державності» (Г.Р. Корицька).
Література
1.
Авраменко О.М. Українська мова та література: Довідник. Завдання в текстовій формі: І ч.
/ О.М. Авраменко, М.Б. Блажко. – 5-те видання; змін. і доповн. – К.: Грамота,
2015.
2.
Антисуржик
/ За ред.. О. Сербенської. – Л., 1994.
3.
Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 1997.
4.
Зубков М.Г. Сучасний український правопис: Комплексний довідник. – 10-те вид., випр. й
доповн. – Х.: ФОП Співак Т.К., 2010.
5.
Волкотруб Г. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 2004.
6.
Волощак М.
Неправильно – правильно. Довідник з українського слововживання. – К.: Марія
Волощак, 2007.
7.
Корицька Г.Р. Збірник диктантів з української мови для 5-11 класів. – Тернопіль: Мандрівець,
2010.
8.
Левун Н.В.
Культура української мови. Норми літературної мови: Навч. Посібник. –
Дніпропетровськ: Акцент ПП, 2013.
9.
Огієнко І.
Історія української літературної мови. – К., 1995.
10.
Пономарів О. Культура слова. – К., 1999.
11.
Усі
уроки української мови. 5 клас. ІІ семестр / Є.П. Голобородько, К.Ю.
Голобородько, О.А. Павлик, С.В. Мунтян, І.А. Бондаренко. – Х.: Вид. група
«Основа», 2013.
Комментариев нет:
Отправить комментарий